“В сьогоднішньому матеріалі йтиметься про одну з найцікавіших, але, на жаль, одну з найменш популярних серед фотолюбителів можливість фотографічної творчості - про об’єднання фотографій в серії та роботу над фотографічними темами. На мій погляд, причин тому, шо більшість любителів фотографії не вміють чи не хочуть створювати навіть елементарні добірки cвітлин, об”єднаних однією ідеєю, можна назвати кілька. По-перше, банальна лінь (ваш покірний слуга не позбавлений цієї вади). По-друге, дуже часто фотограф, який вирішує для себе створювати щось більше, ніж просто “красиві картинки”, спочатку стикається з тим, що йому немає чого розповісти/показати такого, що вже не було би сфотографовано. Починається пошук сюжетів, часто не глибокий, а поверхневий… і все зводиться знову ж таки до фотографування “красивих картинок”, епізодичних фотографій.

Гадаю що всі, хто захоплються фототворчістю погодяться: створити одиничну, дійсно добру фотографію надзвичайно важко. Ідеальна “канонічна” накртинка часто виявляється нудною, банальною за сюжетом, і навпаки - дуже часто цікаве фот не позбавлене технічних або композиційних недоліків або про нього кажуть “все добре, але чогось бракує”. Прагнути створити бездоганну у всіх сенсах фотороботу потрібно завжди, але виходить це дуже рідко (в багатьох фотографів - кілька разів за життя), для цього треба дуже багато і наполегливо працювати, шукати, вчитися. Не подумайте, що я закликаю вас все кинути і почати знімати виключно серії, просто спробувати створювати твір, що складається з кількох фотографій - це якраз один зі способів одвічного “пошуку”, який не варто обходити збоку.

Тепер спробую дещо детальніше описати власне поняття “серія” і “тема”, але одразу домовимось, що описувати буду виходячи з власних відчуттів.

Серія фотознімків

Грубо кажучи, серія - це об’єднаний певним чином набір авторських фотографій. Найочевидніша перевага серії - можливість описати мовою фотографічного зображення те, що не виходить зробити за допомоги одного кадру або виходить не досить повно, показати розвиток, рух до якогось явища, ідеї. Добре відібрана серія виглядає як цілісний твір, фотографії в такому випадку є взаємопов’язаними, одна продовженням іншої. Цікаво, що окремі фотографії чудової серії можуть виглядати слабкими, незавершеними. Це легко пояснити - адже в серії фотографій кожна окремо все одно, що літера в слові. Карточки “витягують” одна одну. Тільки не подумайие, що майстерність знімати серії - це складати невдалі кадри так, щоб “виглядало”! Просто часом автору необхідно зробити фотографію, яка була б зв”язковою ланкою, вступом тощо.

Найпростіший критерій об’єднання - фотографії з однієї події (репортаж), хоча він аж ніяк не завжди є найкращим. Має право на існування серія портретів, натюрмортів, жанрових знімків, пейзажів. Найважливіше, щоб “смислова нитка”, що проходить крізь всі роботи вашої серії, а також ідея (про які події, явища, почуття, відчуття ви хочете розповісти) читалися би та були б цікаві ще комусь, окрім вас. Не завжди це виходить зробити за короткий час, часто зйомка, відбір, обдумування однієї серії може зайняти кілька років… Існує кілька основних принципів об’єднання фотографій, які варто було би згадати:

1. Фотографій в серії не має бути забагато. Типова ситуація - фотолюбитель пішов на концерт, зняв там 500 кадрів з улюбленою групою, відібрав всі “симпатичні” та надрукував (виклав у себе на сайті, в журналі) величезну пачку фотографій 10х15, замість того, щоб відібрати 5-12 найбільш яскравих і красивих кадрів, вишикувати їх у певному порядку, якісно надрукувати великим розміром, оформити у виглядіяскравого альбому, портфоліо. Дуже складно і нудно переглядати великі масиви фотографій, вишукуючи з десятків посередніх одну-дві, які тобі сподобаються. Краще менше та краще.

2. Фотографії в серії мають бути впорядковані і взаємопов’язані. Добрий автор має “провести” погляд глядача по всьому фотооповіданню. Саме тому кращий спосіб демонстрації - розвішані на стіні великі фотороботи (таким чином, щоб глядачі переходили від однією до іншої в “потрібному” порядку). Розповідаючи про якусь подію бажаного дотримуватися принципу драматургії “зав’язка-кульмінація-підсумок”. Хоча, безумовно, все залежить від авторської задумки.

3. Фотографії в серії бажано робити в одному кольоровому вирішенні. Тобто, або всі кольорові, або всі чорно-білі, або всі тоновані. Це допомагає сприймати серію єдиним і цілісним твором. В чорно-білій серії варто звернути увагу на друк. Уявіть собі, як виглядає добірка фотографій, надрукованих на різному папері, з рідною цупкістю, контрастністю тощо.

Як спробувати зняти цікаву серію? Та дуже просто - кожен з нас постійно стикається з сюжетами для цікавої фоторозповіді, просто їх треба побачити та спробувати “розбудити” свою творчість. Хтось займаєтья улюбленим спортом, у когось є екзотичне гобі, друзі чи родичі - представники рідісних чи незвичайних професій тощо. Чому б не почати з цього? Приклади непоганих фотосерій часто можна побачити тут.

Фото: Джорж Джорджиу

Фотографічна тема

Людина, що захопилася фотографією, як правило проходить кілька стадій: спочатку вона вчиться працювати з фотоапаратом, потім починає пробувати себе в різних жанрах фотографії. З часом один або кілька жанрів стають найулюбленішими, ось тут і приходить час почати працювати над темами. Для фотографа тема - це якась частина світу, що його оточує, що цікавить його найбільше, предмет тривалого творчого дослідження. Серйозно працюють над темами досить зрілі і досвідчені фотографи, у кожного свій підхід, свої прийоми і бачення, тому схарактеризувати цей творчий процес узагальнюючими формулюваннями дуже складно. Краще вже показати фотографії, ну, скажімо, чорно-білі пейзажі Майкла Кенни, або соціальні проекти Джорджа Джорджиу. Можливо і ви, почавши знімати якусь цікаву серію раптом знайдете всередині цілу тему, з якою вам захочеться працювати протягом всього вашого подальшого захоплення фотомистецтвом?

Наостанок хочу звернути увагу на те, що часто робота над серіями і темами ще й буває комерціно виправданою. Хороші серії часто купують журнали або видавництва, а у вас з’явиться можливість зарекомендувати себе як доброого “вузькопрофільного” спеціаліста. На жаль, в рамках однієї маленької замітки неможливо детально розповісти про специфіку зйомки серій в різних жанрах. Можливо, це буде темами наступних публікацій.”

© 2006, Олексій Горшков (текст, вступне фото). Оригінал статті опубліковано тут.

Зазвичай фотовиставку розглядають як можливість “на інших подивитися”, але рідко хто наважується “і себе показати”. Напевно, тому в Україні є так багато талановитих фотографів, про роботи яких знають лише їхні друзі.

Ми виходимо з того, що немає нічого неможливого - зробити фотовиставку під силу кожному. Ми переконалися в цьому, коли близько року тому вирішили зробити виставку робіт нашого дідуся Петра Андрієвського. Виставка з успіхом пройшла в галереї “РА-фото” у березні 2006 року. Сподіваємося, що наш досвід стане в нагоді тим, для кого власна фотовиставка - це щось з області мрій.

Ідея

Отже, по порядку. Перше, що необхідно для фотовиставки - добре продумана ідея. Просто добірка гарних фотографій не може претендувати на те, щоб бути виставленою (звичайно, окрім випадків, коли автор цих фотографій - гуру). Тобто, виставка має бути чимось ідейно цілісним, нести аудиторії якесь повідомлення (так званий “меседж”), щось собою підкреслювати, на чомусь акцентувати. В ідеалі вона також повинна мати елемент новизни (очевидно, що ідея “Київ - місто церков” новизни не має). Ідея вмотивує людей прийти на вашу виставку. Чим ідея оригінальніша, чим вдаліше вона сформульвана і чим краще реалізована - тим більшою буде кількість відвідувачів.

Важливо, що ідея була стиглою. Організовувати виставку з “сирою” ідеєю, доробляючи її на ходу - не найкраща ідея. Чітко і гарно сформульована ідея фотопроекту, викладена в тексті - запорука подальшого успіху.

Коли ми робили виставку Петра Андрієвського, ідею сформулювати було досить складно. Бо на фотографіях, які ми планували виставляти, не було чогось надзвичайного: повсякденна радянська дійсність, першотравневі демонстрації, спортивні змагання. Проте, ці картки мали для нас позитивне емоційне наповнення - нам було дуже цікаво їх роздивлятися. Ми бачили на них країну, якою вона була раніше - коли нашим батькам було стільки років, як нам зараз. Ця теза зміни поколінь згодом і перетворилася на ідею виставки.

З прес-релізу:

“Виставка авторських робіт фотографа Петра Андрієвського “Епоха” переносить глядача назад у часі – до України, якою вона була на межі 1970-х – 80-х років.
Чому обрано саме цей час? Тому, що це було рівно одне покоління тому. Саме в ті роки наші батьки навчалися в університетах, працювали в комсомольських загонах, мріяли стати – і ставали – видатними інженерами, науковцями, музикантами… Вони, як і ми зараз, були щасливі у своїй молодості та відкритості, мандрували і фотографували, раділи життю. Вони закохувалися одне в одного і, зрештою, саме в ті роки вони народжували нас…”

Гроші

Гроші - це, напевно, головний камінь спотикання, коли хтось думає про організацію фотовиставки. Ось два головні фінансові питання: скільки треба грошей і де їх взяти?

Відповісти на перше питання допоможе старий-добрий метод складання бюджету. Тобто, коли в одній таблиці спочатку перераховуються всі можливі статті видатків, а потім наводяться довідки і вписуються необхідні суми. Рядків швидше за все не буде багато - у нас вийшло шість: друк фотографій, рамки, оренда виставкової зали, фуршет, друк запрошень, друк рекламних плакатів.

Треба зазначити, що не на все були потрібні гроші. Наприклад, рекламні плакати в центрі міста були розміщені безкоштовно завдяки домовленості з фірмою “Green Media”. Фірма за це отримала статус партнера виставки, свій логотип на промо-матеріалах та в прес-релізі. Ще одним - інформаційним - партнером виставки стала “Українська правда”.

Спонсори

На питання “звідки взяти гроші” відповіді може бути дві. Можна зробити виставку за власний кошт - це не проблема. А от якщо власних заощажень на це бракує, то лишається традиційний варіант - знайти спонсора.

Як правильно шукати спонсора? Звичайно, треба його зацікавити. Ми знайшли спонсора для свого першого виставкового проекту з першої спроби. Спочатку ми вирішили, що добре було б, якби нашим спонсором був якийсь фото-бренд. А якщо так, то перше, що спало на думку - запропонувати спонсорство фірмі Canon. Сказано - зроблено. Пам’ятаючи про те, що можливо все, ми потелефонували до представництва компанії Canon в Україні. Коротко представилися, розповіли про ідею, і нам призначили зустріч. На зустрічі презентувалися, показали фотографії, назвали цифри та плановане рекламне та медійне покриття. Потім кілька днів чекали на рішення - воно виявилося позитивним. Спочатку навіть не вірилося, що нашим головним спонсором стала світова компанія Canon.

Місце

Важливо підібрати таке місце для проведення виставки, в якому б вона найорганічніше виглядала та сприймалася. В Києві чимало таких галерей, де можна демонструвати різні стилі та напрямки фотомистецтва. Список їх можна подивитися, наприклад, на сайті журналу “Афіша”. Розмір плати за приміщення чи її відсутність залежить від контенту, тобто від ідеї виставки та її реалізації. Якщо це щось дуже оригінальне та вражаюче, і якщо виставка проводиться за власний кошт, то можна претендувати і на безкоштовну експозицію. Наприклад, в Центрі сучасного мистецтва (т.з. Центр Сороса), або в Центрі Віктора Пінчука. Але, як правило, новачки на ці зали претендувати не можуть, тому варто зусередитися на галереї, за яку заплатять спонсори.

Другий варіант - якесь неспеціалізоване публічне місце. Клуби, кафе, ресторани, бізнес-центри - вони час від часу експонують чиїсь фотографії на своїх стінах. Звичайно, що більшість ваших глядачів буде складатися з випадкових людей, які прийшли перекусити чи розважитися. Але може це й добре - потенційна аудиторія ширша. До того ж, з адміністрацією можна без надмірних складнощів домовитися про безкоштовну виставку.

Для нашої виставки приміщення, як і спонсора, ми обирали, керуючись особистими симпатіями. Перша галерея, до якої ми звернулися - “RA-фото”, що на Хмельницького, 32. Виявилося, що на потрібний нам час галерея вільна, і наша виставка відбулася саме там. Ми дуже вдячні директору галереї Андрію Триліському за їхнє чудове приміщення та за його особисту активну участь та допомогу нам у підготовці виставки.

Медіа-висвітлення

Коли організація виставки вже на повному ходу, саме час подумати про її висвітлення в пресі. Велику послугу в цьому можуть зробити галеристи - у них вже є список розсилки, за яким вони розсилають анонси про свої виставки. Так ваша виставка потрапить в журнали “Афіша”, “10 дней” та подібні. Також на розсилку галереї можуть відгукнутися телеканали та газети. Але не залишайте запрошення преси лише на галеристів - зробіть це спільно. Ніхто краще за вас не напише про вашу виставку, про ідею, яку ви в неї заклали. Тому як мінімум підготувати запрошення для преси та прес-реліз - це те, що варто зробити особисто автору виставки.

Запрошення гостей

Відкриття вашої виставки - це як ваш день народження, тільки публічно. Сюди прийдуть журналісти, фотографи, і просто незнайомі люди. В жодному разі не забудьте запросити на своє свято друзів! Надрукуйте запрошення і розішліть його всім, хто є у вашій телефонній книжці. Батьки, друзі, одногрупники, колеги, сусіди. Занесіть кілька запрошень спонсорам. Постарайтеся нікого не забути - це дуже важливо для того, щоб виставка вдалася.

Фуршет

Так склалося, що відкриття виставок супроводжується фуршетом. Це загальноприйнята норма, і відступати від неї ми дуже не рекомендуємо. Адже ситі глядачі - вдячні глядачі. Вартість та асортимент фуршету залежить від вашої фантазії та затвердженого спонсорами бюджету. Найкращим і, в принципі, обов*язковим мінімальним набором на фуршеті мають бути холодні закуски, вино та безалкогольні напої. Бажано також - фрукти і солодке. Як розкішний варіант, можна пропонувати гостям “ікру красную і заморскую”, фаршировану щуку, кілька видів французького сиру, вишукані тістечка, каву еспресо тощо.

Довгоочікувана мить слави

День відкриття першої фотовиставки - найприємніший, але й найвідповідальніший. Вже багато зроблено, багато людей задіяно. Запрошено всіх без винятку друзів, всі телеканали, газети та журнали. Чи прийдуть вони всі? Чи сподобається їм побачене? Чи все пройде як потрібно? В першу чергу послухайтеся поради Карлсона - спокойствие, только спокойствие! Надмірне хвилювання чи знервованість не лише не принесуть бажаних результатів, а ще й можуть нашкодити. Друга порада - залучіть друзів до підготовки відкриття, адже на останній день може лишитися багато справ, які встигнути зробити самотужки просто неможливо. Наприклад, ми обрамлювали і розвішували роботи саме в останній день, за кілька годин до відкриття. Фуршет ми організовували без допомоги кетерингових фірм. Фізична допомога та моральна підримка - це саме те, що було нам необхідно. Ми би ніколи не встигли все організувати без наших чудових друзів!
Що казати в урочистій промові? Що хочете, але лаконічно. Ми в двох словах сказали, чому ми зробили цю виставку (див. пункт “Ідея”), подякували всім, хто прийшов, подякували дідусю (автору робіт та нашому натхненнику), подякували окремо кожному спонсору та партнеру виставки. Вийшло дуже кортоко і душевно, як і має бути.

Наша виставка тривала два тижні. Подарунок автору фотографій на 71-річчя вийшов чудовий - до речі, насправді нашою мотивацією була не пропаганда радянської романтики, а гарний подарунок дідусеві, якого ми любимо і шануємо. Саме тому виставка відкрилася в його день народження. Це була цікава пригода: ми зробили найкращий подарунок, який можна собі уявити. До того ж ми майже не витратили власних грошей, набули неоціненного досвіду та отримали величезне задоволення. Минув рік після тої виставки - тепер ми працюємо над своєю, власною.

P.S. ЗМІ про виставку “Епоха”:

TabloID
Подробности
Photographic.com.ua
Корреспондент, №9, 10.03.2006
Газета по-киевски, 13.03.2006
Афіша
What’s on
5 канал
Телеканал “Інтер”, програма “Перша експедиція”
Телеканал “Гравіс”, ранкова програма, 07.03.2006
Телеканал “НТН”, сюжет в новинах, 06.03.2006
ТРК “Київ”, сюжет в тижневому випуску новин

© 2007, текст: Віктор Загреба, Анна Андрієвська; фото: Анна Андрієвська, Петро Андрієвський

Фотографії привертають людську увагу набагато більше, ніж текст. Гортаючи журнал, найчастіше погляд зупиняється саме на сторінках, на яких надруковано якісні фотографії. Вдала фотографія на банері зумовлює більшу кількість кліків, а гарний, оригінальний фоторепортаж на новинному сайті обов’язково передрукують блогери, створивши додаткову промоцію самому сайту. Погодьтеся, хороша фотографія на рекламному плакаті в метро здатна виділити його з-поміж десятків “сусідів”. Саме так мистецтво фотографії відіграє свою важливу роль у ринковій економіці - воно допомагає продавати.

Публікуючи фотографії в інтернеті, ми наражаємося на ризик фотокрадіжок. Цей ризик стає тим більший, чим якісніші і неординарніші ваші фотографії, і чим більше відвідувачів у вашої фотосторінки.

З’ясування факту, що вашу фотографію хтось поцупив - емоційно неприємна подія, яка, на жаль, рано чи пізно стається з кожним фотографом. Тому в цій статті ми коротко розкажемо, базуючись на досвіді київських фотографів, хто, як і для чого найчастіше краде фотографії. І, звичайно, як цьому можна запобігати.

Визначимося з термінами

Для початку з’ясуємо, що таке “крадіжка фотографій”. Якщо хтось зберіг вашу фотографію собі на комп’ютер, для власної колекції - це, звісно, не є крадіжкою. Мова йде про публікацію чи використання фото в комерційних цілях без дозволу автора та підпису авторства фотографії. Саме це є крадіжкою. Або, говорячи юридичною мовою, - порушення ваших авторських прав, що гарантуються законом.

Хто і для чого краде фотографії

Ворога треба знати в обличчя, тому доцільно вивчити приклади з практики професійних фотографів - хто, за яких обставин і для чого крав їхні фотографії.

Анна Андрієвська, фотограф “Української правди” та один із авторів цього матеріалу. У вересні 2006 року стикнулася з цікавим фактом - її фотографію передрукував глянцевий київський журнал “Публічні люди”. Цікавим цей факт є тому, що якраз в цей час фотограф співпрацювала з цим виданням як фрілансер, знімаючи на замовлення. Факт несанкціонованої публікації було з”ясовано під час чергового отримання гонорару - редакція просто стягнула 500-піксельну фотографію з TabloID, перевела в чорно-білі кольори (для візуального маскування низької якості) і опублікувала на розвороті, без жодних підписів авторства чи джерела. Тоді редактор журналу пояснила, що це хтось з її заступників не догледів.

Проте, друковані видання крадуть фотографії рідко - якість та розмір фотографій в інтернеті не відповідає їхнім вимогам.

Найпоширенішими крадіями є інтернет-сайти. З такою проблемою стикнувся редактор сайту “Фотообоз” та фотограф Роман Чорномаз. В червні 2006-го він опублікував в своєму LiveJournal репортаж про акцію т.з. “мильних терористів” - коли у фонтанах на Майдані Незалежності утворилося багато веселої яскраво-білої піни. За пару днів Роман з подивом з’ясував, що його фото розмістив у себе сайт From-UA. Автор фотографій вступив у листування з редакцією, вимагаючи підписати фотографії та принести вибачення. В результаті обміну серією емоційних листів, спірні фотографії з сайту прибрали.

Олександр Косарєв, фотограф прес-служби НСНУ, стикнувся з порушенням своїх авторських прав з боку одного з львівських видавництв, яке у 2005 році видало перший альбом фотографій Помаранчевої революції. Суть порушення полягала ось в чому. Під час підготовки альбому видавництво скупило масу фотографій в фото- та інформаційних агенціях, таких як УНІАН та Укрінформ. Серед них були і фотографії О.Косарєва. Редактори вибрали найкращі фотографії і опублікували їх, зазначивши лише назви агенцій, в яких ці фото були придбані. Майнові права фотографів в цьому випадку порушені не були - вони отримали від агенцій свої відрахування. Проте були порушені саме авторські права - не зазначено авторів робіт. В результаті з’ясування стосунків львівське видавництво попросило у фотографа вибачення та запропонувало безкоштовний “авторський” примірник альбома.

Як мінімізувати ризики?

Мінімізувати ризик крадіжки ваших фотографій можна. Для цього треба, як мінімум, взяти собі за правило ставити тавро на роботах, які ви “випускаєте на люди”. Саме це почав робити (та невдовзі припинив) Роман Чорномаз після конфлікту з From-UA, і саме це стали робити TabloID і “Українська правда” після кількох фактів крадіжок.

Слід зауважити, що таврування нічого не гарантує - за великого бажання фото можна кадрувати, обрізавши підпис, або приховати його за допомогою Photoshop. Але такі випадки вкрай рідкісні - зазвичай займатися таким відвертим піратством просто немає часу, а для акуратного видалення тавра часу треба чимало.

Що робити, якщо вашу фотографію вкрали

Не панікуйте. Досить часто відсутність підписів під фотографіями - це або елементарна неуважність, або брак часу у того, хто ставить фото. Крім того, редактори та журналісти - не фотографи, і вони подекуди не приділяють уваги таким “дрібницям”, як зазначення авторства фотографій. А інколи сайти свідомо не підписують передруковані фото, сподіваючись, що автор не довідається.

В обох випадках може бути достатньо лише подзвонити чи написати листа в редакцію, яка опублікувала ваші роботи, ввічливо пояснити ситуацію та попросити підписати роботи та залінкувати підпис на сторінку, з якої фото було взято. Як правило, на що ми і сподіваємось, редакція негайно виправляється.

Якщо ж редакція не відповідає на листи, або ігнорує ваші прохання - можна “підняти кіпіш”. Для початку - в інтернеті. Публікація про порушення ваших авторських прав в усіх можливих популярних ресурсах (ЖЖ, форуми, зокрема форум на сайті видання-порушника, якщо такий має місце, тощо) буде корисною для інших авторів, по-друге, привселюдні заяви про порушення матимуть певний вплив на непорядну редакцію. Можна влаштувати флеш-моб, закликавши друзів писати листи-скарги на мейл редакції.

А можна вдягнути костюм і, озброївшись солідним портфоліо, прийти прямо в редакцію з вимогою сплатити як мінімум вартість вкраденого фото та пояснити редактору недоцільність подібної поведінки та конкретні ризики для видання у разі подальших несанкціонованих публікацій. Має подіяти.

Це деякі, але не всі способи запобігти порушенню вашого авторського права. Наприклад, ми не зачепили судовий процес як спосіб боротьби з фото-піратством. Ми зробили це свідомо, оскільки, по-перше, судова тяганина - це тема для окремого матеріалу; по-друге, до такого способу відстоювання своїх прав фотографи вдаються вкрай рідко; по-третє, це не завжди ефективно.

Бажаємо вам, щоб ваші авторські права завжди і неухильно дотримувалися, щоб всі конфліктні ситуації розв’язувалися мирно, і, найголовніше, щоб ваші фотографії були на такому високому рівні, коли їх будуть хотіти передруковувати. Адже навіть крадіжка фото має свою позитивну сторону - як-ніяк, це визнання майстерності фотографа.

© 2007, текст: Віктор Загреба, Анна Андрієвська; фото: Анна Андрієвська, Glediska.

Допитуємо організаторів

По прибутті на подію репортажнику, як правило, доводиться контактувати з представниками організаторів. Пам’ятайте: організатор - перший друг репортажника, особливо в нашій скрутній ситуації цілковитого незнання. Коли ви не дуже впевнені, що знаєте, кого на цій події треба обов’язково і красиво відзняти - то рекомендуємо на вході не лише зареєструватися, але й трохи затриматися для отримання потрібної інформації.

По-перше, візьміть у організаторів прес-реліз та уважно його прочитайте. Так ви дізнаєтеся прізвища головних героїв та приблизний перелік головних подій вечора.

По-друге, після прочитання прес-реліза буває корисно поставити ще кілька усних питань організаторам. Наприклад, про порядок денний - хто виступає першим, хто другим, що відбудеться потім. Варто спитати, хто з особливих гостей очікується на події. Якщо ви не знаєте, як виглядають головні герої - не соромтеся спитати про це представників організаторів. Їм буде приємно відчувати, що вони корисні пресі.

Якщо не впевнені у своїй пам’яті - запишіть прізвища людей, перелічених організаторами. Це ті, хто обов’язково має бути на ваших фотографіях. Під час зйомки будете їх викреслювати по одному, точно як у фільмах про кілерів.

Коли отримаєте від організаторів необхідну вам інформацію, чемно подякуйте співрозмовнику, але не прощайтеся. Ви ще неодмінно зустрінетеся цього вечора, і зможете вже як майже-старий-знайомий сміливо просити підказати - хто цей екстравагантний пан в капелюсі чи та пані з собачкою.

Спілкуймося з колегами

Вочевидь, на події, на яку занесла вас доля фоторепортера, буде багато ваших колег, з ким ви будете перетинатися під час роботи. Вони всі - ваші друзі, і безцінне джерело інформації. Не забувайте і не соромтеся питати колег, навіть незнайомим - чи вони десь поруч не бачили когось з головних героїв? Чи не пропустили ви обіцяних організаторами Вєрку Сердючку чи Василя Васильціва? Як правило, колегам не шкода поділитися такою інформацією, та це й не забере багато часу. І, будь ласка, не будьте рагулем - не жалійте розповісти колегам, кого з зірок вже побачили ви і в якому кінці зали. І корисно обом сторонам, і ваше коло спілкування розшириться, і колеги вас будуть сприймати як хорошу відкриту людину, якою ви насправді є.

Стежимо за журналістами

Особи, які привертають до себе увагу журналістів - майже напевно ваші “клієнти”. Якщо бачите, що журналісти в когось беруть коментар - дізнайтеся тихенько, хто це такий, і про всяк випадок сфотографуйте героя. Нехай редакція визначається, чи потрібна їм ця людина. Головне, аби ви через власне незнання не проігнорували когось важливого.

“Катя-поводир”

На світських тусовках часто присутня ведуча телепрограми “Світські хроніки” Катя Осадча. В певний момент вечірки вона традиційно починає бігати з оператором по приміщенню в пошуках зірок, в яких їй треба взяти коментарі. Як варіант - можете ходити слідом за нею. Будьте певні - Катя дуже добре знає в обличчя всіх героїв вечора. До того ж, її модельно-спортивний зріст та гострі очі дозвлдять їй побачити віп-персон набагато раніше, ніж це зможете зробити ви, випадковий пасажир. Тому тактика “Follow Katya” може виявитися дуже виграшною для вас.

Красиві люди

Якщо ви бачите сипатичну стильну парочку - сфотографуйте. Якщо побачили дівчину з волоссям нижче попи - зробіть знімок. Чорношкірий гість у фраку - теж сфоткайте. Такі настроєві фотографії завжди можуть знадобитися вашій редакції - навіть якщо на них пересічна публіка, а ніякі не зірки.

Адресні кадри

В пошуках віп-персон не забудьте зняти кілька адресних кадрів, які ілюструють подію. Кілька загальних планів залу, вхід до приміщення, де все відбувається (звичайно, якщо це прес-конференція в “Інтерфаксі”, то вхід знімати не потрібно). Сфотографуйте офіціантів, що наливають шампанське. Зніміть крупним планом засервіровані фуршетні столи. Зніміть групу журналістів, що обступили якусь одну людину. Такі фотографії майже завжди потрібні у фоторепортажі та ніколи не будуть зайвими.

Це найпоширеніші, але далеко не всі способи, як можна “акліматизуватися” в незнайомому середовищі. Головне в такій ситуації - не впадати в розпач і не бути “у скафандрі”. Зробити знімок - секунда часу. Сто знімків - сто секунд. А що робити решту часу - мовчки ходити з камерою в руках, покладаючись на інтуіцію, чи присвятити його спілкуванню та отриманню інформації - вирішувати вам. Ми наполегливо рекомендуємо другий варіант. Знайомтеся з журналістами та фотографами, спілкуйтеся з організаторами. Дружнє спілкування та взаємниий обмін інформацією - найкращий спосіб освоїтися в незнайомій обстановці. До того ж, це може бути цікавим - особливо, якщо тематика події вас аж ніяк не захоплює. Бажаємо приємних знайомств!

© 2007, текст: Віктор Загреба, Анна Андрієвська; фото: Віктор Загреба

Багато, дуже багато людей в Україні цікавляться фотографією. Напевно, і ви читаєте ці рядки саме з цієї причини. Фотоапарати стали дешевими та якісними, навчитися законам композиції та поширеним технічним прийомам можна за кілька тижнів - через книжки та відкриті джерела в інтернеті. На крайній випадок фотошоп або інші редактори завжди допоможуть виправити помилки. В результаті спостерігаємо картину: велика кількість міських мешканців в тій чи тій мірі сьогодні стали любителями фотографії, а тег “фото” є найпопулярнішим у блогсфері.

Слідом за освоєнням любительського рівня фотографії у багатьох аматорів з’являється бажання зростати далі у сфері фотографії. Вони оновлюють техніку, купуючи так звані “напівпрофесійні” апарати. Маючи вже достойну камеру, вони багато знімають “для себе”, викладають світлини в інтернеті, освоюють фотошоп, багато експериментують.

З часом просунуті аматори починають отримувати хороші фотографії власного авторства, які в приниципі можна комусь продати. Вони бачать поруч приклади профі-фотографів, які з такими ж самими знімками й заробляють пристойно, і мають класну техніку. Ось тут-то просунутий аматор і замислюється вперше над кар’єрою фотографа… Можливо, ви якраз зараз перебуваєте на цьому етапі або професійного розвитку? Якщо ні, то, напевно, ви невдовзі дійдете до нього. Якщо так, то вам мало б бути цікаво - як ці всі люди, чиї фотки ви бачите в інтернеті та журналах, стали фотографами?

Наші спостереження показують, що український фоторепортерів можна поділити на два покоління: старе й нове. Старе - це ті, хто були фотографами тоді, коли автори цих рядків ще не народилися. Багато з них сьогодні - гуру репортажного фото.

Гуру

У 80х роках бути фотографом було складно, але водночас - престижно і прибутково. Проявляти плівки та друкувати фотографії доводилося власноруч, у власній лабораторії. Але ці тяжкості мали і свою іншу сторону - мінімальну конкуренцію, яка забезпечувала фотографам великий попит та великі доходи.
В середині 90х почався бум мінілабів, і бізнес фотографів став занепадати. Тепер кожен міг бути собі фотографом - не треба домашньої лабораторії, все дуже просто, швидко і якісно.

В цей період фотографи 80х пішли різними дорогами: частина закинула цю справу та зайнялася чимось іншим, частина лишилася у цій ніші (ставши, наприклад, весільними фотографами), а частина пішла працювати в пресу. Вони приєдналися до тих, хто працював ще в радянських ЗМІ, разом утворили так званий “гуру-пул”. І тепер вони вимушені терпіти конкуренцію з боку молодого покоління, до якого належимо ми, та й ви, напевно, теж.

Молоде покоління

Потік молоді в цех репортажників збільшився в кілька разів з поширенням цифрового фото - з кінця 1990х. Схоже, цей потік ніколи не пересохне. Саме його учасники сьогодні складають до 80% від особового складу фоторепортерів. Як представники молодого покоління стають професіоналами?

Освіта: кіно і телебачення

Мистецтву фотографії в обов’язковому порядку навчають студентів “кіношних” спеціальностей. Наприклад, в київських Університеті ім.Карпенка-Карого та Інституті кіно і телебачення при Національному університеті культури і мистецтв. Частина студентів-операторів та режисерів після навчання обирають для професійної діяльності не кіно і не телебачення, а репортажну фотографію, досягаючи значних успіхів і працюючи в найкращих виданнях. Оскільки спеціалізованих відділень репортажного фото немає в жодному виші, то операторський та режисерський факультети є, напевно, найкращою освітою для молодої людини, яка хотіла б бути репортажником. А щоб не мучитися п’ять років, можна кинути універ на третьому курсі - фотографію викладають на перших двох. Хоча ми цього не рекомендуємо.

Самоосвіта

“Найкраща освіта - самоосвіта”. Це в повній мірі стосується репортажного фото. Для цього потрібно небагато - камера, мінімум технічних знань та проживання у місті, де відбуваються бодай якісь події. Основне - практика, тобто тренування. Для цього підійдуть будь-які події, куди можна потрапити без посвідчення журналіста: клубні та вуличні концерти, мітинги, пікети, фестивалі, народні гуляння, футбольні та баскетбольні матчі. Також варто брати камеру коли ви йдете на пиво, та фотографувати друзів - адже репортажнику часто доводиться знімати людей під час інтерв’ю.

Дізнатися про події можна з інтернету - наприклад, анонси деяких київських подій публікуються в ЛЖ-спільнотах kiev_afisha та kiev_journalist, дуже повні анонси подій публікує ЛігаБізнесІнформ. Найкращі свої фотографії публікуйте в інтернеті - наприклад, на тому ж таки популярному блог-сервісі LiveJournal, чудовому фотосервісі Flickr, українському чи російському фотосайтах. Це дасть багато користі: 1) ви зможете отримати правдиву оцінку від незнайомих людей та дізнатися, чи ваші фотографії дійсно чогось варті, 2) ви поступово сформуєте власне портфоліо, яке допоможе знайти першу роботу (про це далі), 3) ви зможете познайомитися з репортажниками та переймати їхній досвід. Маленька порада: якщо ви плануєте стати фотографом-репортажником, то публікуйте саме репортажні фотографії. Не робіть міксу: тут фото з концерту, тут - красивий автомобіль, тут ваш котик на руках в коханої. Краще заведіть для пейзажів та особистих фото окремі екаунти.

Яка техніка потрібна?

Обов’язковий мінімум техніки, який треба мати майбутньому репортажнику: камера зі змінною оптикою, ширококутний об’єктив, спалах. Дуже бажано мати також довгофокусну лінзу, принаймні нижчого цінового сегменту. Щодо конкретних марок та моделей давати рекомендації не будемо - з сучасними темпами розвитку цифрової техніки, ці рекомендації застаріють вже кілька місяців. Порекомендуємо лише одне: як привабливо не виглядала б реклама марок камер середнього класу, краще за все зупинитися або на Canon, або на Nikon. По-перше, вони - найнадійніші. По-друге, їх легше буде продати, і їхня ціна на вторинному ринку значно вища, ніж на Olympus, Fujifilm, Pentax, Sony та інші подібні.

Як знайти першу роботу?

Як перше місце роботи ідеально підходять два різновиди преси: друковані видання маргінального типу та інтернет-ЗМІ другого ешелону. Під маргінальними ми маємо на увазі малотиражні газети та журнали - напрклад, спеціалізовані та комунальні. Щодо інтернет-ЗМІ ситуація подібна. Провідні новинні сайти давно мають професійних штатних фотографів, і новачку без досвіду туди потикатися не має сенсу. Тому ми рекомендуємо шукати роботу у виданнях, що обіймають в рейтингу місця після двадцятого.

Як дізнатися, кому з цих видань потрібен фотокор? Дуже просто. Купіть штук десять непопулярних газет та подзвоніть в кожну з них. Сходіть на кілька промислових виставок, позбирайте там галузеві журнали та теж обдзвоніть їхні редакції. Зайдіть на сайти та подзвоніть в їхні редакції (або, якщо на сайтах немає телефонів - напишіть імейл, з посиланням на сторінку з вашими репортажними фото).

У фотографа-початківця дуже високі шанси отримати роботу в таких виданнях. А ось заробляти якісь гроші там майже нереально. Так-так, перший час доведеться попрацювати безкоштовно, чи майже безкоштовно. Але вигода від такої роботи все-одно величезна: це, по-перше, посвідчення журналіста, яка дасть можливість знімати закриті події, такі як прес-конференції та засідання в органах державної влади; по-друге, перший досвід роботи в редакції - безцінний елемент самоосвіти.

Що далі?

Стати фотографом у будь-якому виданні, навіть на безоплатній основі - це перший крок, що відкриває нові перспективи. Якщо ви його зробили, то прийміть наші вітання: тепер ви в репортерському цеху, хоч і на найнижчій ланці. Але все залежить особисто від вас. Якщо ви комунікабельна та амбітна людина (а ви маєте бути саме такою людиною, якщо прагнете стати репортажником), у вас за короткий час неодмінно з”явиться нове, величезне коло спілкування. Десятки фоторепортерів, журналістів, редакторів, працівників прес-служб та інформагенцій. Якщо ви гарно себе зарекомендуєте у цьому середовищі, будете чесними та робитемете якісні фотографії - то зможете дуже швидко, за кілька місяців, просунутися на кілька сходинок, змінивши місце роботи на нове, більш поважне та краще оплачуване.

Здобувши роботу фоторепортера, ви будете отримувати неймовірне задоволення. Тепер ви - фотограф-професіонал, тобто заробляєте гроші тим, що вам подобається. Описаний в цій статті шлях пройшло багато іменитих фотографів - але це не означає, що цей шлях єдиний. Газети, журнали, новинні сайти, інформаційні агенції, прес-служби - їх сотні, в них із задоволенням працюють сотні фотокорів. Стати одним із них - не так вже й складно. Якщо ви поставили собі таку мету - бажаємо бути наполегливими в її досягненні та натхненними нею!

© 2007, Віктор Загреба, Анна Андрієвська; фото: Дмитро Купріян

А поки що ми відпочиваємо на кримському південному узбережжі та готуємо чернетки статей для цього веблога.

Веселих свят усім вам!